Чи є рішення третейських судів виконавчими документами?

Юридична довідка № 3.

Про тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче впровадження": чи є рішення третейських судів виконавчими документами.

З посиланням на:

1.     Рішення Конституційного суду № 3-рп/2004 від 24.02.2004.

2.     ЗУ „Про виконавче провадження”, № 606

3.     ГПК України (ст. 116)

4.     Роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про виконання рішень третейських судів" від 17 лютого 1997 року N 02-5/57

5.     ЦПК України (Розділ 5)

6.     ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року Закону України

7.     "Про державну виконавчу службу"

Одним із способів захисту прав суб'єктів цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ст. 25 ЦПК України та ч. 2 ст. 12 ГПК України.

 За змістом ст. 1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ст. 3 ЗУ „Про виконавче впровадження” перелік документів, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою доповнена п. 10 „рішення третейських судів”.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає, що у разі невиконання відповідачем рішення третейського суду позивач має право звернутися до господарського суду із заявою про видачу виконавчого документа - наказу цього суду.

 Протилежної позиції додержуються господарські суди, які відмовляють у видачі наказу суду. В роз'ясненні ВГСУ передбачено, що згідно з п. 10 ст. 3 Закону рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою відповідно до законів України, а пункт 16 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121, не повинен застосовуватися.

В ст. 18-1 ЗУ № 606 наведено перелік виконавчих документів, одним з яких є рішення третейських судів відповідно до законів України.

Процедура виконання рішень третейських судів врегульована розділом V ЦПК України.

 У листах Верховного Суду України стверджується, що рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою безпосередньо - без видачі наказу господарського суду.

 Міністерство юстиції України вважає, що за відсутності закону, який регулював би діяльність третейських судів, на території України діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121. Питання щодо виконання рішень третейських судів може бути вирішено лише у законодавчому порядку.

 Такої ж позиції про відсутність законодавчої регламентації діяльності третейських судів дотримується Голова Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, але зазначає, що згадане Положення регулює механізм виконання рішень третейських судів, утворених для розгляду конкретної справи, і не стосується постійно діючих третейських судів; (Укоопспілка як громадська організація не може визначати форму виконавчого документа, на підставі якого Державна виконавча служба має здійснювати примусове виконання рішень третейських судів.)

 На думку фахівців Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, рішення арбітражного (третейського) суду не може бути виконано примусово. У разі невиконання рішення третейського суду добровільно заявник має звернутися до господарського суду в загальному порядку відповідно до положень ГПК України.

 Висновки фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Львівського державного університету імені Івана Франка зводяться до того, що рішення третейських судів є одночасно виконавчими документами і підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

 Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (ч. 2 ст. 1 ЗУ "Про державну виконавчу службу".

Крім терміна "рішення", у Законі № 606 використовується термін "виконавчий документ", за забезпечення реального, своєчасного і законного виконання якого державні виконавці одержують винагороду (ч. 2 ст. 17 . Закону). Згідно з п. 1 ст. 18-1 Закону виконавчими документами є: виконавчі листи, що видаються судами на підставі рішень, вироків, ухвал, постанов судів; рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані й допущені на території України у встановленому законом порядку. Виконавчими документами є також накази господарських судів.

 Умовою відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа згідно зі ст. 18 Закону є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 Закону, а виконавчими документами - рішення третейських судів (п. 7 ст. 18-1 Закону № 606).

Правові підстави для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження наявність рішення третейського суду та заява стягувача або його представника про примусове  виконання цього рішення, якщо інше не передбачено законом.