Голові Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти
Співаковському О.В.
Голові Комітету з питань культури і духовності
Княжицькому М.Л.
Голові Комітету з питань свободи слова
та інформаційної політики
Сюмар В.П.
Голові Комітету з питань інформатизації та зв’язку
Данченку О.І.
Голові Комітету з питань
правової політики та правосуддя
Князевичу Р.П.
Голові Комітету з питань законодавчого
забезпечення правоохоронної діяльності
Кожем'якіну А.А.
Голові Комітету з питань європейської інтеграції
Іоновій М.М.
Вих. № 35/1-7
від 07 березня 2018 р.
Щодо проекту Закону України «Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України
щодо врегулювання питань авторського
права і суміжних прав»
(реєстраційний № 7539 від 01.02.2018)
Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), до складу якої входить понад 190 суб’єктів господарювання України у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.
01 лютого 2018 року у Верховній Раді України за № 7539 зареєстрований проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (далі – проект Закону), поданий Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено у Пояснювальній записці, проект Закону розроблено з метою законодавчого врегулювання низки питань, пов’язаних із охороною та захистом авторського права і суміжних прав, серед яких, зокрема, приведення положень ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» у відповідність до норм законодавства ЄС щодо охорони і захисту авторського права та суміжних прав; усунення недоліків положень законодавства у сфері авторського права і суміжних прав; тощо.
Разом з цим, окремі положення проекту Закону направлені на встановлення додаткового навантаження та зміну умов діяльності провайдерів програмної послуги, зокрема, у вигляді участі в зборі плати за кабельну ретрансляцію об’єктів авторського права і суміжних прав.
Здійснивши аналіз положень проекту Закону, надаємо зауваження та пропозиції, направлені на вірне застосування терміну «провайдер програмної послуги», даного у законодавстві України, а відтак, на дотримання прав та законних інтересів ліцензіатів, та які пропонуємо врахувати при прийнятті рішення Вашим комітетом відносно проекту Закону.
1). Проектом Закону запропоновано статтю 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити визначенням терміну «кабельна ретрансляція – прийом і одночасна передача телерадіоорганізаціями, провайдерами програмної послуги та іншими особами, незалежно від використаних технічних засобів, повних і незмінних передач (програм) організацій мовлення або їх істотних частин, а також творів, виконань, фонограм, фільмів, зокрема таких, що містяться в таких передачах (програмах) організацій мовлення».
Відповідно до визначення термінів, даних у статті 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»:
«телерадіоорганізація – зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення»;
«провайдер програмної послуги – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм (перелік телерадіопрограм, які провайдер програмної послуги пропонує абонентам на договірних засадах як цілісну інформаційну послугу), використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж».
Принципи добору (пакетування) програм провайдерами програмної послуги, придбаних для ретрансляції в телемережах (крім цифрових ефірних телемереж), викладені в рекомендаціях щодо розміщення програм провайдерами програмної послуги Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, затвердженого рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 01.12.2010 № 1684, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2010 за № 1294/18589 зі змінами, в такій послідовності, а саме, універсальна програмна послуга; інші програми вітчизняних телеорганізацій, які отримали ліцензії Національної ради на мовлення; іноземні програми, які включені до переліку іноземних програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення та законодавству України.
Статтею 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення: супутникове, ефірне, кабельне, проводове, багатоканальне.
Крім цього, як зазначено у тексті самої Директиви Ради 93/83/ЄЕС «Про координацію деяких положень авторського права і суміжних прав при застосуванні їх до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції для цілей цієї Директиви «кабельна ретрансляція» означає одночасну, незмінну та повну повторну трансляцію початкової трансляції з іншої держави-члена телевізійних та радіопрограм, призначених для прийому публікою, за допомогою кабельної або мікрохвильової системи по радіомовленню чи по повітряним каналам зв’язку, в тому числі, через супутник.
Таким чином, оскільки охороні, відповідно до положень проекту Закону, підлягає саме контент, який передається мережами кабельного мовлення, то, відповідно до законодавства України, провайдери програмної послуги не володіють інформацією, зокрема, про твори, виконання, фонограми, відеограми у складі телепрограм, сформовані телеорганізаціями, не здійснюють редакційну політику та контроль за змістом передач (програм) організацій мовлення.
Враховуючи вищенаведене, просимо виключити із тексту проекту Закону, зокрема, із визначення терміну «кабельна ретрансляція», вираз «провайдерами програмної послуги», та зобов’язати сплачувати на користь ОКУ саме організації кабельного мовлення, з якими провайдери програмної послуги укладають угоди на право використання програм як окремого об’єкта суміжних прав.
Проектом Закону також пропонується частину першу статті 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» викласти в редакції: «1. Використання телерадіоорганізаціями, провайдерами програмної послуги об’єктів авторського права і (або) суміжних прав повинно здійснюватися з дотриманням законодавства у сфері авторського права і суміжних прав».
Враховуючи наведені вище зауваження, пропонуємо із цього речення також виключити вираз «провайдерами програмної послуги».
2). Проектом Закону запропоновані зміни до статті 36 ГПК України та статті 64 ЦПК України, зокрема, доповнити нормою, за якою електронні документи та витяги або виписки з електронних баз даних про управління авторським правом і (або) суміжними правами, завірені суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав або їх довіреними особами, які мають законний доступ до зазначених баз даних, відносно прав, якими вони мають право управляти, вважаються письмовими доказами.
Відповідно до статей 5-7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Крім цього, існують такі способи засвідчення копій документів, як: нотаріальне, засвідчення копій документів певного виду посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та засвідчення копії документа фізичною особою.
На організаційно-розпорядчі документи, створювані в результаті діяльності підприємств, установ, організацій та їх об’єднань усіх форм власності поширюється Національний стандарт України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, який можуть використовувати і фізичні особи.
Тому, вважаємо сумнівним та таким, що не відповідає чинному законодавству намагання у проекті Закону, шляхом внесення змін до процесуального законодавства, фактично встановлювати нові види документів та способи їх засвідчення, а саме, робити витяги або виписки з електронних баз даних про управління авторським правом і (або) суміжними правами та завіряти суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав або їх довіреними особами, які мають законний доступ до зазначених баз даних.
Крім цього, на нашу думку, суб’єкт законодавчої ініціативи, пропонуючи такі зміни до процесуального законодавства, зарані створює нерівні умови для сторін у господарському чи цивільному процесі, визнаючи як доказ лише витяги або виписки з електронних баз даних про управління авторським правом і (або) суміжними правами, завірені суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав або їх довіреними особами.
Враховуючи наведене, пропонуємо надані зауваження врахувати у тексті проекту Закону, а за неможливості - прийняти рішення про повернення проекту Закону до Кабінету Міністрів України на доопрацювання.
З повагою
Голова Правління Інтернет Асоціації України О. Федієнко